Всі дороги в нашій країні ведуть до Перемоги, тому що головна мрія кожного українця – Перемога над російським агресором, що розв’язав війну, аби знищити Україну та український народ.
Підкреслю – всі. Чи то до школи, чи то до лікарні, чи будь куди, де громадяни вирішують нагальні проблеми, доводячи, що да, ми є народ, якого правди сила ніким поборена ще не була. І росії це не під силу.
Дороги називають транспортними артеріями, тому що рух ними є свідоцтвом економічного, технічного, аграрного, промислового та всіх інших видів розвитку.
А в умовах війни – ще й доказом стійкості та незламності.
Як, наприклад, дороги на півдні Одеської області, що під час війни прийняли на себе надвелике навантаження.
Це — дороги до Дунайських портів.
Так, Дунай як могутня міжнародна транспортна артерія зараз працює як чи не єдині ворота для українського експорту.
До 24 лютого минулого року в порти на Дунаї переважна частина вантажів прибувала водними та залізничними шляхами. Тому обсяги перевалки порту цікавили пересічних мешканців регіону лише через обсяги відрахувань портовиків до бюджету.
Українська Бессарабія пов’язана з «великою землею» автошляхом з двома «краватками» — в Удобному/Паланці (з ділянкою молдавської дороги та двома пунктами прикордонного пропуску) та в Затоці (з мостом, яким прямують поїзди та автотранспорт).
«Краватку» у Затоці було затягнуто на самому початку повномасштабної війни Росії проти України: після кількох ракетних атак рух мостом зупинився.
Частину вантажопотоку у бік Дунаю вдалося залишити на рейках.
Як розповів директор ДП «ІЗММТП» Андрій Єрохін в інтерв’ю Бізнес-порталу, «…за мостом залишилося ще якесь число вагонів… Багато наших колег привозили вантаж залізницею до Одеси, там перевалювали на автотранспорт, а в Білгороді-Дністровському — на вагони, які йшли до нас — і ми тут приймали і переробляли їх…
Але запобігти цунамі з великовантажівок, що спочатку практично паралізували автодорогу М15, не вдалося.
Щоб зрозуміти обсяги перевезень, слід згадати, що російські агресори зробили все для зупинки українських портів на Чорному морі. І українське Придунав’я стало пунктом призначення для вантажного потоку національного експорту. А Дунай, який в мирний час сприймався як «резервний шлях на крайній випадок», після виходу Росії з «зернової угоди» став єдиним водним шляхом до Європи.
Усі ці фактори й зумовили транспортний вал на автошляхах Дунаю.
Не всі жителі Придунав’я бачили щільно припарковані (як правило – по обидва боки дороги) вантажівки від Рені до Орлівки, від Сарати до під’їзду до Татарбунарів.
А ось завантаженість міських доріг Ізмаїла, Кілії та частково Рені (там порт розташований майже на в’їзді до міста) міг побачити кожен.
Мешканці вулиць, якими було прокладено маршрути для великовантажівок, били на сполох: постійні вібрації від проїзду важких авто позначалися на будинках, які традиційно в цих краях будуються без фундаментів. Страждали інженерні мережі. Бувало, що водії, що заблукали, потрапляли в капкани вузеньких вуличок – і трощили бордюри, тротуари, дерева…
Місцева влада та силовики зробили все можливе для наведення ладу на дорогах: проклали маршрути руху, організували стоянки для відстою та впорядкували – з диспетчеризацією! — ритм руху.
Але наднормативне навантаження на дороги залишилося.
А перевантаження рве не лише господарські сумки, а й автодороги.
Під колесами вантажівок вичавлюються асфальт і каналізаційні колодязі, розтріскується дорожнє покриття над підземними ходами та земляними виробками, просідають дорожні плити…
Нажаль, перспективи такі, що транспортний потік до Дунайських пунктів перевантаження змінюватиме свій маршрут і знижуватиме інтенсивність не скоро.
«Якщо ми говоримо про інфраструктуру, то проблема — траса М15 з великою кількістю вантажних одиниць, і ця кількість, найімовірніше, буде збільшуватися. По-перше, це пов’язано не з тим, що зернова угода то працює, то не працює, а тому, що збільшується кількість портових операторів на Дунаї. Відповідно йде збільшення вантажів. Служба відновлення та розвитку інфраструктури на Одещині розробляє проєктну документацію на розширення М15 – на кількох ділянках для можливості об’їзду, безпечного обгону, — розповів Бізнес-порталу голова Ізмаїльської районної військової адміністрації Родіон Абашев. — Найважливішим у нашому районі є будівництво майданчика для відстою великовантажного транспорту у Саф’янах площею 20 га, а також біля Рені (там не майданчик, а роз’їзд). Наразі роботи ведуться активно, і після їх завершення з’явиться можливість безпечного відстою великовантажівок та координації їхнього в’їзду-виїзду до портів».
Фото — Ігор Плєхов
На тлі того, що російські окупанти продовжують робити все для блокади водних шляхів України, нормальне функціонування автодорожньої мережі – це внесок регіону в економічне зміцнення України та нашу спільну Перемогу над ворогом.
Тому дорожня ситуація півдня Одеської області має державний рівень та набула статусу стратегічної.
А регіон увійшов до режиму перманентного дорожнього ремонту.
По суті, будівельним майданчиком стало все Придунав’я – якщо йдеться про маршрути руху великовантажного автотранспорту.
У межах населених пунктів на час ремонту ділянок магістральних доріг великовантажні машини йдуть на паралельні вулиці з твердим покриттям, яке практично зникає до завершення відновлювальних робіт на основному маршруті.
Мешканці «запасних» вулиць із терплячим порозумінням ставляться до ситуації, коли ні дітей випустити з подвір’я, ні самим ані вийти, ані виїхати, але ще до завершення ремонтних робіт на основній трасі цікавляться: коли порушене на їхній вулиці настільки, що не доїдуть ні «швидка» , ні таксі, буде відновлено?
А в умовах війни, яку розв’язала Росія проти України, всі сили спрямовані на Перемогу, бо на коні – саме існування України та українського народу.
У зв’язку із серією скандалів про невиправдане в воєнних умовах використання бюджетних коштів ремонт доріг – будь-яких, а другорядних тим більше! — можна (хоча чи можна?) розцінити як невиправдане витрачання коштів.
Але чи можна порівнювати ремонт доріг з гучною історією про закупівлю для облаштування київських укриттів соковижималок чи шкіряних барабанів?
Шлях до Дунаю – до Європи! – це наш шлях до Перемоги.
І підтримка його в «робочому стані» є головним завданням регіону.
Ізмаїльський район, який прийняв основний вантажопотік державного значення, має до реалізації інфраструктурні проєкти.
«Зараз уточнюється перелік доріг між населеними пунктами, де пройдуть цього року ремонтні роботи. На деяких ділянках роботи вже розпочалися. Активно лобіюємо відновлення дороги Т1607 – це Вилкове – Кілія – Ізмаїл. Вона потрібна як стратегічна, бо якщо з якихось причин зупиняється М15, то саме Т1607 дає можливість проїхати до Ізмаїла, Вилкового та Кілії через Спаське – для «екстренки», для якихось стратегічних вантажів. Це життєво необхідне», — розповів «Бізнес-порталу голова Ізмаїльської РВА Родіон Абашев.
Дороги ремонтують і в Сараті (це містечко – теж на трасі М15): як розповів депутат Саратської сільської ради Анатолій Нєгодяєв «Юг.Today» , дороги — це справді проблема, але на них у громаді вже виділили 32 мільйони гривень.
…Сьогодні тема доріг стала і каталізатором політичних баталій. В тій же Саратській громаді депутати не виділили кошти на ремонт дороги між Світлодолинським та Введенкою, у зв’язку з чим виникає питання: чи дійсно слід знімати передбачені кошти на дорожні роботи, якщо йдеться про безпеку перевезень дітей та забезпечення проїзду екстрених служб?
Повертаючись до доріг Придунав’я, які сьогодні можуть вважатися чи не найбільш затребуваними в Україні маршрутами вантажних перевезень, зазначимо: ці транспортні артерії в умовах війни стали ще й локацією відпрацювання та вдосконалення будівельних технологій, які, безумовно, будуть затребувані після Перемоги – у нашому мирному майбутньому.
А воно – не за горами.
Ірина Королькова,
членкиня НСЖУ
