Об’єднати істориків, митців, авторів та громадськість задля вивчення історії депортацій національних спільнот, здійснених у часи Російської імперії та СРСР, – таку мету переслідує проєкт «Стерті історії». Його реалізує ГО PR Army за підтримки Європейського Союзу (програма House of Europe) та у партнерстві з Pictoric. Про це пише Громадський простір.
Презентація проєкту відбулася в Українському кризовому медіа-центрі. Ініціатори наголошують: імперська політика Росії – від царських часів до сьогодення – завжди мала на меті знищення культурної, мовної та політичної суб’єктності різних народів.
Депортації як інструмент знищення
У період з 1937 до 1949 року, за різними оцінками, у Радянському Союзі загинуло від 80 до 100 тисяч греків – до половини спільноти. «Російська імперія спершу запрошує греків, а вже у радянський час вони зазнали серйозних репресій», – зазначив заступник голови Грецького товариства «Енотіта» Антон Савіді. Він пояснив, що депортації з Криму були пов’язані не лише з політикою Сталіна, а й з підозрами у нелояльності після поразки комуністів у громадянській війні в Греції.
Художниця Женя Олійник присвятила свою роботу темі депортації турків-месхетинців. У 1944 році за наказом Сталіна їх примусово виселили з прикордонних районів у Середню Азію. Попри те, що чоловіки цієї громади воювали у Червоній армії проти нацистів, національність визнали «неблагонадійною».
Історик-релігієзнавець Владислав Гаврилов звернув увагу, що під час масових депортацій влада намагалася зруйнувати навіть сімейні зв’язки, роз’єднуючи родини. «Батька відривали від дітей і дружини. Чоловіків відправляли у табори, де багато хто загинув, а родину селили окремо. Це була політика залякування й знищення», – підкреслив експерт.
Голова Державної архівної служби Анатолій Хромов додав, що архіви засвідчують: виконуючи плани «національних операцій», радянська влада могла депортувати навіть людей інших національностей, аби «виконати показники».
Сила пам’яті та мистецтва
Проєкт «Стерті історії» не лише нагадує про трагедію депортацій, але й показує стійкість спільнот. Участь художників Pictoric дозволила візуально та емоційно передати не тільки біль втрат, а й силу спротиву та здатність культур вижити.
«Цей проєкт важливий тим, що голос України звучить не лише про себе. Ми говоримо й про інгушів, чеченців, корейців, болгар, греків, вірмен та інші народи. Ми підсилюємо відповідальність і пам’ять, показуємо, що це універсальний контекст захисту прав людини», – наголосив директор Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антон Дробович.
Особливе звучання ця тема має у багатонаціональному Придунайському регіоні України, де впродовж століть співіснують українці, болгари, гагаузи, румуни, молдовани, греки та представники інших спільнот. Для цього регіону пам’ять про депортації й репресії проти народів є не лише історичним фактом, а й частиною родинних історій та культурної ідентичності.
Ірина Королькова
