У воюючій країні, яка прагне до вступу в Європейський Союз, нова «зрада» — податок на додану вартість, який заплановано ввести для фізичних осіб-підприємців, вже з 1 січня 2027 року. Це викликало шалений супротив, насамперед — самих платників на спрощеній системі оподаткування.
Україна має намір оподатковувати податком на додану вартість не тільки юридичних осіб, які працюють на загальній системі оподаткування і вже є платниками ПДВ, але й фізичних осіб-підприємців, обороти діяльності яких, за результатами роботи за рік перевищать 1 мільйон гривень.
При цьому, станом на кінець 2025 року ФОПів в Україні більше 2,1 мільйонів. Попри війну їхня кількість зростає і за економікою українських ФОПів можна стежити в реальному часі.
Забігаючи наперед, треба зазначити, що в цілій низці країн Європи поділ підприємницької діяльності за правовим статусом, як-то: індивідуальне (засноване фізичною особою) підприємство, товариство з обмеженою (додатковою, повною, командитне) відповідальністю, акціонерне (відкрите та закрите) тощо — ніяк не різниться в частині оподаткування. Тобто, законодавчо встановлений поріг (який залежить від об’єму діяльності) оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, незалежно від форми власності — єдиний. Однак це не означає, що мікропідприємства, малі та середні юридичні особи не можуть претендувати на певні пільги, податкові канікули чи інші бенефіти від держави чи від місцевих органів влади. Щоправда, це дещо інша тема.
Але повернімось до України. Основним аргументом «проти» такого нововведення, виходячи тільки з обороту діяльності ФОПів у мільйон гривень, самі підприємці та низка українських фахівців називають надмірну організаційно-фінансову складову адміністрування ПДВ. Саме про це йдеться у поширеному незалежною неприбутковою громадською організацією CASE Україна «Звіті про результати дослідження стану податкового адміністрування в Україні (2024 рік)».
У цьому огляді мова ж піде лише про один вид податку — на додану вартість, який залишається важливим не тільки для України, але й для країн-членів ЄС.
Загальноєвропейські норми та стандарти підприємництва відносно ПДВ
Поняття малих та середніх підприємств (СМП) визначається однаково на міжнародному рівні та в межах Європейського Союзу, хоча можуть бути незначні відмінності в точній класифікації залежно від країни. Згідно з визначенням ЄС, МСП можна розділити на три основні категорії: мікро-, малі та середні підприємства. Ці категорії визначаються переважно на основі кількості працівників та річного обороту або загальної суми балансу.
Євросоюз ще в листопаді 2006 року встановив єдині правила щодо ПДВ, якими дозволив розмаїття правил, які можуть застосовуватися по-різному в окремих державах-членах. Мова йде про Директиву Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість. У більшості випадків ПДВ сплачується на всі товари та послуги на всіх етапах ланцюга постачання, включаючи продаж кінцевому споживачеві.
Однак, стосовно МСП у ЄС, оборот яких складає не більше 100 000 євро (або еквівалент у національній валюті) діє, наприклад, відома SME scheme, згідно з якою з 1 січня 2025 року першим дозволено продавати товари, надавати свої послуги без сплати ПДВ. Правда, це стосується тільки МСП у державах-членах ЄС, які мають право на звільнення від ПДВ у своїй державі-члені (MSEST) та/або в іншій державі-члені за схемою транскордонної підтримки МСП. Вищенаведене застосовується лише за умови, що відповідна держава-член запровадила цю схему у своєму національному законодавстві, а сама схема не є обов’язковою.
Через те, що Україна ще не є членом ЄС, її МСП не можуть претендувати на вищевказане. Тим не менше, Україні було відведено 5 років з моменту набрання чинності Угоди про асоціацію, але концептуальної перебудови системи ПДВ так й не відбулось.
Все про ПДВ в країнах Вишеградської групи
Для розуміння природи, доцільності, а головне — результативності економік країн Європи саме через підприємництво, за приклад доцільно взяти найближчих сусідів України — країни Вишеградської групи (V4): Польщу, Словаччину, Угорщину та Чехію, які з 2004 року є членами Європейського Союзу. Саме ці країни з колишнього «соціалістичного табору» можуть бути нам прикладом, в тому числі й у питаннях ПДВ. Основні показники та дані, по кожній країні V4 та окремо по Україні зведено в окрему таблицю (див. нижче).
Польща
Сектор МСП та ООП становить переважну більшість підприємств у Польщі й становить на сьогодні близько 99,8%. Мікропідприємства, включаючи й ООП генерують значну частину ВВП країни (приблизно 30,3%). У Польщі діють три ставки ПДВ: стандартна 23%, знижена 8% та дві пільгові 5% й 0% для певних медичних й транскордонних послуг. Поріг реєстрації платника ПДВ — коли оборот перевищує 200 000 PLN. При цьому з 1 липня 2021 року порогові значення для дистанційних продажів, що встановлюються для окремих країн, були скасовані та замінені загальноєвропейським порогом у розмірі 10 000 євро. Цей поріг застосовується до всіх країн ЄС, і якщо річний оборот вашого бізнесу для транскордонної торгівлі перевищує ліміт у 10 000 євро, мусите реєструватися платником ПДВ.
Декларації з ПДВ слід подавати онлайн щомісяця до 25 числа наступного місяця, а за прострочення подання декларацій належить сплатити штраф у розмірі 8% від належного ПДВ. За прострочку сплати ПДВ, з вас стягуватиметься пеня у розмірі від 15% до 22,5% від несплаченого ПДВ.
Якщо вартість продаж (без урахування податку) не перевищила 200 000 PLN за попередній або поточний податковий рік, можна скористатися звільненням від ПДВ. При цьому з 1 січня 2026 року ліміт особистого звільнення від ПДВ буде збільшено з 200 000PLN до 240 000PLN.
Словаччина
В п’ятимільйонній Словаччині, МСП становлять 99,9% від загальної кількості підприємств, а частка зайнятості працездатного населення в середньому коливається в межах 75%, які продукують частку ВВП — до 80%. Кількість ООП коливається, приблизно від 200 000 до 400 000.
Поріг реєстрації для підприємств-резидентів — 49 790 євро обігу, тоді як підприємства-нерезиденти повинні зареєструватися з моменту своєї першої оподатковуваної діяльності. Декларації з ПДВ у Словаччині зазвичай подаються щомісяця. Однак підприємствам з річним оборотом менш як 100 000 євро дозволено подавати їх щоквартально. Кінцевий термін подання декларацій та сплати — 25-й день місяця, наступного за звітним періодом. Усі декларації з ПДВ у Словаччині необхідно подавати в електронному вигляді.
Штраф за несвоєчасне подання декларації з ПДВ у Словаччині становить від 30 до 16 000 євро, залежно від тяжкості порушення. За несплачений ПДВ нараховуватимуться відсотки у розмірі 4-кратного розміру ставки Національного банку Словаччини.
Угорщина
Кількість МСП коливається в межах 1 мільйона, що немало для 10-мільйонної країни. В останні 10 років сектор зазнав розширення завдяки зростанню кількості мікропідприємств і ООП, кількість яких до 2022 року перевищувала 600 тисяч. При цьому понад 70% угорських працівників трудились в МСП, а це означає, що цей сектор є ще й головною, стабілізуючою силою ринку праці.
Кількість МСП та ООП динамічно зростала й уже в 2024 році їх кількість в Угорщині сягала 1,1 мільйона. При цьому зростала як кількість приватних підприємців, так й кількість бізнес-партнерів, як-то підприємств під іноземним контролем, які в Угорщині мали 41% частки у валовій доданій вартості у 2023 році.
Правила реєстрації: для іноземних підприємств немає порогу ПДВ, а компанії що не входять до ЄС, повинні призначити свого фінансового представника. Декларації з ПДВ подаються щомісяця, щокварталу або раз на рік а неподання, а несплата/неповна сплата податку призводить до штрафів, до 500 000HUF й пені, яку нараховують щодня.
Чехія
Понад 99% компаній тут МСП, з яких 95,5% — мікропідприємства з кількістю працівників до 10 (самозайняті), які є ключовими роботодавцями в країні. Останні працевлаштовують понад 2 мільйони фізичних осіб або кожного п’ятого чеха в цій країні, які займаються підприємництвом. При цьому, частка МСП у ВВП країни — близько 50% (у 2012 році — 53,8%), а понад 1 мільйон суб’єктів господарювання забезпечують роботою майже 60% працездатного населення країни.
Поріг реєстрації для суб’єктів підприємницької діяльності-резиденти — при порозі у 2 млн чеських крон. Компанії-нерезиденти реєструються з моменту своєї першої оподатковуваної діяльності. З 1 січня 2026 року, поріг реєстрації платника ПДВ зросте до 2 536 500 CZE (тобто поріг у 100 000 UERO).
Декларації з ПДВ подаються щомісяця (+ 10 млн. CZE) або щокварталу (менше 10 млн. CZE), а несвоєчасне / неповне подання або несплата ПДВ може призвести до штрафів у розмірі до 300 000 CZE плюс 14% річних. За неправильне декларування стягується штраф у розмірі 20%.
*Україна має чи не найжорстокіші норми у Європі стосовно відповідальності за порушення правил щодо справляння ПДВ. Тобто, штрафи та пені можна отримати, починаючи від порушення реєстрації (несвоєчасної та нереєстрації) платника ПДВ, податкових (ПН) та розрахункових (РК) накладних й аж до заниження суми податку, несвоєчасне подання чи неподання декларації й так далі.
Крім того, штрафи накладаються як на постачальника, так і на покупця, а розміри штрафів, наприклад, за несвоєчасну реєстрацію ПН, РК коливаються від 10 до 50% від обсягу постачання, без суми ПДВ. Максимальна сума штрафу за нереєстрацію ПН/РК – 100% суми ПДВ, зазначеної у ПН. Такі ж штрафи у 100% й за порушення строку виконання ППР із зобов’язанням виправити помилки, чого нема в жодній країні Вишеградської групи.
Адміністрування ПДВ в ЄС та в Україні: практика, інструменти, вартість
Основним документом для адміністрування ПДВ (VAT — Value Added Tax) є вже згадувана вище Директива Ради 2006/112/ЄС про спільну систему ПДВ. При цьому основними принципами системи ПДВ у ЄС є нарахування ПДВ на більшість товарів та послуг, обов’язкова реєстрація для компаній із певним рівнем доходу, а також різні ставки ПДВ для різних категорій товарів та послуг.
У 1967 році були закладені загальні принципи застосування ПДВ в країнах європейського простору, спрямовані на мінімізацію ризиків конкуренції між державами; сприяння вільному переміщенню товарів серед європейських країн; створення єдиного ринку всередині спільноти. І як результат у 2006 році була прийнята вже згадувана Директива 2006/112/ЄС. Вона встановлює єдині принципи та порядок оподаткування доданої вартості для всієї Європейської спільноти, а також регулює територіальні аспекти застосування цього податку.
Крім того, Директива ЄС визначає правила застосування ставок ПДВ. Так, країни-члени ЄС можуть самостійно визначати стандартну ставку VAT на своїх територіях, яка не може бути меншою за 15%. Знижені ж ставки, які не можуть бути менше ніж 5% та які встановлює держава в рамках своєї юрисдикції, застосовуються до таких категорій товарів та послуг як харчові продукти для людей та тварин; постачання води; медичне обладнання та фармацевтичні препарати; послуги перевезення пасажирським транспортом.
Відповідно ж до статті 12 Регламенту Ради 1553/89, що встановлює гармонізовані механізми стягнення та контролю ПДВ у країнах ЄС, Європейська Комісія кожні три роки проводить оцінку національних процедур реєстрації платників податків, визначення та стягнення ПДВ, а також функціонування національних систем контролю ПДВ.
Загальна ж практика адміністрування ПДВ в Україні суттєво різниться від країн ЄС.
Так, якщо в Україні головним є наближення до норм ЄС через поступове скасування пільг та інтеграція до європейських систем, то основними інструментами заведено вважати запровадження Е-кабінету платника податків, M.E.Doc, Системи електронного адміністрування ПДВ (СОД ПДВ), TaxLink тощо. Натомість головними проблемами залишаються часті зміни в законодавстві, складність застосування та впровадження норм, що збільшує навантаження на бізнес, шахрайство (фіктивний податковий кредит) і так далі.
Для країн ЄС характерними є уніфікація адміністрування ПДВ через Директиви ЄС, якими встановлюються загальні правила, залишаючи країнам-членам місцеву специфіку. Далі — цифровізація через обов’язкову електронну інвойсизацію в багатьох країнах, впровадження системи VAT OSS/IOSS для торгівлі з-за кордону. Крім того, ЄС постійно працює над швидким відшкодуванням ПДВ, мінімізацією паперового документообігу тощо.
При цьому одним з основних інструментів для оптимізації адміністрування ПДВ залишається програмне забезпечення, дані статистики та вартість процесу оподаткування, які ми розглянули щодо кожної з країн Вишеградської групи та України й виклали нижче, в Таблиці №2.
Щороку держави-члени ЄС отримують понад 1000 мільярдів євро доходів від ПДВ. Так, у 2023 році ПДВ становив 7,2% ВВП ЄС та 15,7% від загальних податкових надходжень блоку. При цьому, загальний ресурс ПДВ становить близько 10% власних ресурсних надходжень ЄС.
Й хоча ПДВ має вирішальне значення для доходів держав-членів ЄС та бюджету ЄС, втрати від ПДВ залишаються значними. Так, лише у 2022 році держави-члени ЄС втратили приблизно 89 мільярдів євро надходжень від ПДВ внаслідок різниці між очікуваними та фактичними надходженнями від ПДВ. Через це ЄС постійно працює над забезпеченням гармонізованої системи, одночасно борючись з шахрайством, модернізуючи ПДВ шляхом цифровізації його адміністрування.
Ну й, насамкінець — про вартість адміністрування ПДВ в країнах ЄС та Україні. Так, витрати на дотримання податкового законодавства, з якими стикаються приватні підприємства на єдиному європейському ринку в межах ЄС-28, ще у 2019 році становили 1,9% їхнього річного обороту.
Станом на квітень 2023 року такі витрати коливалися в межах від 1% до 2% від обороту суб’єкту підприємницької діяльності. В абсолютному значенні витрати на дотримання податкового законодавства в середньому становлять близько 15 000 євро на рік для підприємств, розташованих у країнах ЄС-27 та Великій Британії. А недавні дані свідчать про те, що середні витрати на дотримання податкового законодавства коливаються від 13 897 євро для мікрокомпаній й до 33 917 євро для великих компаній. У середньому ж витрати на дотримання вимог щодо податку на прибуток та податку на додану вартість у країнах ЄС становлять близько 3000 євро кожен.
Витрати ж на дотримання податкового законодавства залишаються основною перешкодою для виходу малих і середніх підприємств на міжнародний ринок. МСП, які здійснюють транскордонний бізнес на єдиному європейському ринку, стикаються з витратами на дотримання податкового законодавства у розмірі до 2,5% від свого обороту.
*День податкової свободи — це дата, яка ділить рік на дні податкового тягаря, які платники у країнах ЄС працюватимуть для сплати податків та на дні, коли вони ж будуть працювати на себе.
Отже, Україна має не тільки найменшу кількість підприємців-фізичних осіб та мікропідприємств в перерахунку на кількість населення та у порівнянні з країнами V4, але й найнижчі показники майже по всіх позиціях, крім програмного забезпечення. Порівнювати Україну з країнами V4 не зовсім коректно ще й через те, що більшість українських підприємств сплачують єдиний соціальний внесок (80% респондентів), єдиний податок (77,4%), податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військовий збір (59,4%) за даними ДПС за 2024 рік.
Саме торік, попри продовження бойових дій, середній дохід з одного ФОПа за рік склав 25,303 грн (ріст + 36,64%) а загальний річний (повторюваний, протягом 12 місяців) дохід склав 55 148 664 195 грн (ріст на 45.11%).
Тим не менше, частка ФОПів у ВВП України хоч і суттєва, але значно менша за частку великого бізнесу й складала лише близько 8,2% ще у 2020 році. Попри зростання кількості ФОПів, значна частина українців використовує цю форму ведення підприємництва лише для оптимізації оподаткування. Через це запровадження ПДВ для ФОПів, яке вже заплановано з 1 січня 2027 року, може суттєво вплинути не тільки на їх кількість, але й на активність.
То що ж це все означає?
Правовий статус юридичної чи фізичної особи незалежно від форми власності в більшості країн ніяк не різниться в частині оподаткування, в тому числі й податком на додану вартість. Тобто законодавчо встановлений поріг (який залежить від об’єму та/чи обороту за рік) оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності — єдиний. Однак, це не означає, що фізичні особи-підприємці, мікропідприємства, малі та середні юридичні особи не можуть претендувати на певні пільги, податкові канікули чи інші бенефіти від держави чи від місцевих органів влади.
ПДВ є одним із найбільших джерел доходів бюджету України і на початку листопада 2025 року податки на товари і послуги (включно з ПДВ) становили понад 31% усіх доходів держбюджету. Аналогічний податок у 2023 році становив 7,2% ВВП ЄС та 15,7% від загальних податкових надходжень, а держави-члени ЄС щороку отримують понад 1 000 мільярдів євро доходів від ПДВ.
У порівнянні з країнами Вишеградської групи Україна має найнижчі ставки ПДВ у всіх трьох категоріях (стандартна, знижена, пільгова), але й найнижчий поріг оподаткування — 1 мільйон гривень (або 23,7 тис. доларів США), тоді як Польща (200 000 PLN) — 2,349 мільйона гривень, Словаччина (49 790 EURO) — 2,472 мільйона гривень, Угорщина (12 000 000 HUF) — 1,537 мільйони гривень, Чехія (200 000 CZE) — 4,099 мільйони гривень (НБУ). При цьому саме поріг оподаткування є ще одним, нехай і не прямим показником ефективності економіки та місця країни V4 у рейтингу успішності.
Максимальний національний поріг, встановлений державами-членам ЄС, для звільнення від ПДВ, становить 85 000 євро (або близько 4,25 мільйонів гривень) а загальний річний оборот для участі в транскордонній схемі не може перевищувати 100 000 євро у всіх 27 державах-членах (який жодна країна V4 ще не досягла).
Україна, яка позиціонує себе як кандидат на членство в ЄС, має чи не найжорстокіші норми у Європі, стосовно відповідальності за порушення правил щодо справляння ПДВ. І не дивлячись на це, країна силиться запровадити податкові умови для МСП та ООП, які є значно жорсткішими за загальноєвропейські стандарти. Тобто, крім діючих санкцій як на постачальника, так й на покупця, наприклад, за несвоєчасну реєстрацію ПН, РК, які коливаються від 10 до 50% від обсягу постачання, а максимальна сума штрафу за нереєстрацію ПН/РК — 100% суми ПДВ, зазначеної у ПН, буде введено ще й ПДВ, чого нема в жодній країні ЄС.
Станом на квітень 2023 року витрати на адміністрування податків у країнах ЄС та V4 коливаються в межах 1-2% від обороту суб’єкту підприємницької діяльності, що в середньому становить близько 15 000 євро на рік для підприємств, розташованих у країнах ЄС-27 та Великій Британії (точніше — коливаються від 13 897 євро для мікрокомпаній й до 33 917 євро для великих компаній). Аналогічні витрати в Україні для МСП, ООП складають близько 3%.
Очевидно, що для України головним є наближення до норм ЄС через поступове скасування пільг та інтеграцію до європейських систем, а основними інструментами буде запровадження: Е-кабінету платника податків, M.E.Doc, Систему електронного адміністрування ПДВ (СОД ПДВ), TaxLink і так далі. Український законодавець повинен мінімізувати часті зміни в законодавстві, спростити застосування та впровадження норм, що зменшить навантаження на бізнес, протидіяти шахрайствам (фіктивним податковим кредитам, скруткам тощо).
Для України на часі — підняти поріг оподаткування ПДВ, мінімум до 1,5 а то й до 2-х мільйонів гривень та розпочинати уніфікацію адміністрування ПДВ, керуючись вже діючими Директивами ЄС, якими встановлюються загальні правила, залишаючи мінімум місця для місцевої специфіки, а також якнайшвидше провадити тотальну цифровізацію через обов’язкову електронну інвойсизацію в країні та впровадження системи VAT OSS/IOSS для торгівлі з-за кордону. Й це вже не кажучи про швидке відшкодування ПДВ, мінімізацію паперового документообігу та запровадження бухгалтерського, програмного забезпечення для МСП та ООП, а також нагальне реформування ДПС та ДМС країни.
