Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» з початком війни стало одним із форпостів України на Дунаї та воротами нашої країни до Європи, не заблокованими російськими окупантами від початку повномасштабної війни проти України.
Про перший рік війни для підприємства і зміни в його роботі та в житті його працівників ми розмовляємо з директором ДП «ІЗМ МТП» Андрієм Єрохіним.
– Яким був перший рік війни для вашого підприємства? Як налаштовували роботу – з урахуванням того, що Ізмаїльський морський торговельний порт завжди був і є у полі пильної уваги та працює, виконуючи поставлені завдання?
– Рік був важким. Змінилися наші традиційні вантажі. Пішла металопродукція, обсяги перевалки залізорудної сировини спочатку сильно скоротилися, а потім зросли вдвічі. Потім була зупинка моста (залізничний міст у Затоці зазнав серії ракетних атак ворога, і в квітні рух по ньому було зупинено — авт.)… Частково рух був: за мостом залишилась ще якась кількість вагонів — трохи зерновозів, трохи напіввагонів… Багато наших колег привозили вантаж залізницею до Одеси, там перевалювали на автотранспорт, а в Білгороді-Дністровському — на вагони, які йшли до нас — і ми тут приймали і переробляли їх … Якби після зупинки мосту все пішло на Ізмаїл автотранспортом, то тутешні дороги просто б «поховали»… Навіть бетонні військові аеродромні плити не витримали той потік автотранспорту, який прямує сьогодні в пункти перевалки і чекає на свою чергу… Дякуємо Нацгвардії, поліції та місцевій владі: цей потік вдалося організувати – з диспетчеризацією, місцями для очікування за містом, порядком проїзду через Ізмаїл.
…У порт пішов інший вантаж.
Пішло зерно.
Буквально за місяць ми перебудувалися під нього: у перший місяць переробили 70 тисяч тон усіх зернових, у другий визначили собі план у 100 тисяч, а змогли обробити близько 140 тисяч, і рекордом стали 324 тисячі тон зернових (усі види) на місяць. Тобто минулого року ми перевалили близько півтора мільйона тонн зернових! Якщо брати загальні обсяги по всім видам вантажів — 2022 року станом на кінець березня ДП «ІЗМ МТП» перевалило 880 тисяч тон вантажів, а станом на кінець березня 2023 року – 1 808,8 тисяч тон (зерна — відповідно 36,6 тис.т і 492,4 тис.т).
Ми не мали такої кількості заготівлі, металу в рулонах Запорізького заводу. Так, було 10-12 тисяч на місяць… Але станом на початок лютого 2023 року металу перевантажили 116 тисяч тон (2022 року було 74 тисячі тон).
Працюємо інтенсивно! Понад три тисячі тонн одним краном за добу — при тому, що у контракті написано 1000 тон.
…Велике навантаження на техніку, на людей – на все.
Намагаємося, наприклад, закрити плитами проблемні місця в асфальтовому покритті, але для цього треба зупинити роботи, що неможливо: постійно йде транспорт.
І пішов імпорт.
З 1 березня запрацювали дві контейнерні лінії – Akkon(Туреччина) та Maersk (Румунія). Вантаж уже йде. До нас заходитимуть два судна щодекади.
— Ваші колеги, аналізуючи перший військовий рік у галузі, кажуть, що порти на Дунаї не були готові до роботи з такою інтенсивністю.
— Колись у рекордні місяці в Ізмаїльському порту перевантажували до 540 тисяч тонн, і люди, які колись це робили, сьогодні працюють на підприємстві.
Торік в один із місяців зробили 680 тисяч – і це був рекорд не лише для воєнного часу.
Але треба взяти до уваги, що коли визначали планову пропускну спроможність Ізмаїльського порту на рівні 8 мільйонів тон, то від 30% до 50% вантажу мало заходити водою. А у нас все – залізницею та автотранспортом, і це – інший обсяг роботи.
…Були проблеми з електроенергією, і не лише у нас, а й наших партнерів. Остання поставка Полтавського ГЗК була наприкінці жовтня – вони простояли листопад, грудень, січень. У лютому вони зробили 30 тисяч тон продукції та відправили її нам. У березні — 50 тисяч і ще 70 від Метінвеста. А у квітні вони планують вийти на колишні обсяги – 200-250 тисяч тон. І Запоріжжя працює.
Тому ми працюємо – перевалюємо вантажі. І нові, і наші стандартні.
— У початковому періоді війни, коли вся країна перебудовувалась на роботу в умовах воєнного часу, до Ізмаїльського порту приїжджали високі гості – керівники галузі, держави, міністерства, іноземні гості. Чи відбулося якесь переобладнання – з’явилися нові лінії, нові агрегати та механізми?
– Ми працюємо тим, що є, беремо додаткову техніку для важких вантажів.
– Люди. Хтось іде захищати Україну. Як ви компенсуєте нестачу кадрів?
— Ніяк. І це проблема. Батьківщину треба захищати – армії потрібні воїни. У нас заброньованих менше, ніж військовозобов’язаних. Нам потрібні докери. А набрати не можемо – з низки причин. Наприклад, більше людей не візьмеш – треба забезпечувати зайнятість.
Іде багато тарноштучних вантажів у бігбегах – сіль, хімія, гіпс… На перевалку цих вантажів треба людей більше, на зерно – менше…
І в цифрах: раніше на підприємстві працювало 3100 осіб, на початку моєї роботи — 2400, зараз — 1424.
Так, ми збільшили кількість техніки, збільшили кількість навантажувачів, виріс рівень автоматизації. Ще один аспект: можна купити вантажну машину для зерна, проте треба розуміти, що робити з нею завтра: після Перемоги та відновлення роботи портів якісь вантажі підуть з Дунаю.
…Є проблема нестачі флоту – частина пішла на Дніпро і залишилася там.
Тож у питанні кадрів багато складових…
– А тимчасово переміщені? Там є портовики?
— Так. Вони влаштовуються у нас працювати. Забезпечення житлом? Як правило, вони їдуть сюди до родичів чи знайомих. Іноді винаймають квартиру на кілька людей: відпрацювали – відпочили. Зараз є добрі хлопці з Миколаєва, Маріуполя, інших міст…
— Хтось із них планує залишитися на постійно?
— Поки що про це говорити ще дуже рано. Кожна людина хоче повернутися додому – якщо є, куди повертатись… Це важко… Правда! Це долі людей… Покалічені долі… Якщо вирішать залишитись тут – ми будемо раді. Але розселити їх нікуди не можемо – ми готові збудувати житло, але сьогодні все йде на Перемогу.
— Наскільки збільшились платежі у всі види бюджетів?
— За деякими позиціями – у 12 разів. Але й середня заробітна плата у нас у першому півріччі 2021 року була 10800 грн., 2022-го – 16673 грн., а у другому – вже 33782 грн. Зарплата у докерів була і до 90-92 тисяч гривень.
— Допомога ЗСУ – це ще один напрямок роботи у перший рік війни.
— Так. І це все, що скажу про участь підприємства у зміцненні обороноздатності нашої країни.
— Наскільки захищений порт?
– Ми знаходимося на кордоні. Влада в порту – це представники держави в особі прикордонників та митників. І тут теж більше нічого не скажу. В нас є ЗСУ, ППО – ми віримо в наших захисників і розуміємо, що ми захищені. Та й Зміїний – наш. Повз Зміїного не пройдеш!
— Ізмаїльський морський торговельний порт – одна з багатьох стивідорних компаній, що працюють в Ізмаїлі. В умовах війни та нового формату роботи ви скооперувалися? Чи була ідея координувати зусилля?
— Усі разом ми працюємо на Перемогу. А якщо про цифри, то, наприклад, одного дня наприкінці лютого всі дунайські порти обробили 90 тисяч тонн на день, з них наше держпідприємство — 22 тисячі.
– А можете більше? І якщо так, то чому не зробили?
— Нам можна ще трохи більше. Чому не зробили? Залежить від вантажу – простіше, коли він однорідний.
– 24 лютого хто вам зателефонував?
— Вранці увімкнув новини – і поїхав на роботу. О сьомій ранку — і вже звідси почав телефонувати… Чорне море закрите, акваторія закрита… Планували, що вивозити. Куди вантажити. Як вивозити техніку та рятувати людей. Які баржі, навантажувачі, плавкрани… Щоб вивести флот.
Розмовляв із колегами з Румунії – щоб розуміти, куди вести флот і куди впертись на румунському березі….
— Така собі тривожна валізка?
— Так. Ми думали, як рятувати порт.
У цей час ми працювали з прикордонною службою, розглядаючи кілька варіантів, які могли б допомогти відкрити порт – нам треба працювати та вивозити вантажі…
Так, тоді було закрите Чорне море, але ми можемо працювати через Суліну! Для відновлення роботи Міністерство інфраструктури (зараз — Міністерство розвитку громад та територій України) та АМПУ багато зробили того, що не видно зі сторони, але дозволило відкрити морські ворота України.
Бистре працює. І зараз немає черги з суден. Ми заводимо українські судна тут із невеликою осадкою через Бистре, з більшою – через Суліну.
Рік був дуже напружений.
— Для Вас особисто війна почалася раніше.
— Так. У чотирнадцятому… Але до Ізмаїла з Донецька я переїхав раніше, 2012-го… Теща там. Мама тут. Хоче додому… Син в Одесі… Плани були зовсім інші. І вони змінилися…
— Чи було очікування війни?
– Я не вірив. Розумів, що продовженням може стати вихід російських військ на кордони Донецької та Луганської областей (і це десь промайнуло в пресі) – там найбільша залізнична мережа в Україні.
— Війна змінила нас? До 24 – і після?
– Дуже. Змінилися цінності – вони змінюються, коли ти думаєш, що тобі треба взяти із собою, якщо треба терміново евакуюватися.
— Є тривожна валізка?
– Вже розібрав. Тривожна валізка вийшла завеликою… А потім думаєш: реально що тобі треба? 2 спортивні костюми (теплий і не дуже), спідня білизна, шкарпетки, 3 футболки, кросівки, джинси… І розумієш – все…
Я бачив тих, хто постраждав… Показували вокзал Краматорська – як вони виїжджали. Моя двоюрідна сестра приїхала з родиною сюди… Добре, коли можна взяти машину та завантажити її… У людини, яка все життя працювала, щось нажила, десь жила… Були якісь улюблені речі, іграшки… А потім прийшов додому – а там нічого немає. Взагалі нічого. Розмовляв із хлопцями з Маріуполя… Один показав свою квартиру – він там ремонт якраз закінчив… Тож там немає нічого. Немає шпалер – кому вони були потрібні? Немає лінолеуму… Немає лиштви на дверях… Кранів.. Ванни, туалету… Нічого. І вітер гуляє… Випалене місце…
Як це відновлювати?
Це будувати треба – наново…
— Чи є плани – особисті? Мрія є? «Зустрінемо Перемогу – і…»?
— Зустрінемо Перемогу. Так? Потрібно перемогти. Працювати. Жити далі.
Жити.
Ірина Королькова
