Через дефіцит робочої сили жінки України займають посади чоловіків.
Як йдеться у матеріалі Le Monde, Тетяна Воротілова ніколи б не мріяла стати охоронцем, але тепер проводить дні, спостерігаючи за клієнтами та товарами, що надходять. Це далеко від її посади медсестри у лікарні прифронтової Костянтинівки Донецької області, звідки жінка втекла на початку російського вторгнення в лютому 2022 року.
Керівник магазину Анна Крайка розповіла: «Перед війною у нас було багато працівників чоловічої статі. Але з тих пір багато хто виїхав. Колишній охоронець, напевно, пішов, щоб уникнути призову».
Мережа супермаркетів страждає від нестачі персоналу, що змушує її диверсифікувати свої зусилля з набору персоналу. Тепер Крайка наймає студентів, які працюють неповний робочий день, жінок із різною професійною освітою та, у деяких випадках, пенсіонерів. Деякі з цих новобранців займають посади, які історично займали чоловіки.
«Здатність утримати персонал — це проблема номер один для всіх українських компаній», — сказав генеральний директор української філії шведського виробника вантажівок Scania Хакан Жіде.
До труднощів мобілізації для участі у війні додається еміграція мільйонів чоловіків і жінок.
Згідно з дослідженням, опублікованим Міністерством економіки України в 2023 році, країні нібито не вистачає 4,5 мільйона людей, щоб відновити та зберегти економіку протягом наступних 10 років.
Компанії не мають іншого вибору, окрім як адаптуватися та ширше набирати персонал.
На одному зі складів Fozzy Group, однієї з найбільших торгово-промислових груп України, менеджер з персоналу Анастасія Мельникова перерахувала 205 колишніх співробітників, які стали військовими, із 820 співробітників. Багатьох із них змінили жінки, яких привабили умови праці, гнучкий графік роботи та краща заробітна плата.
Компанії, які відповідають певним економічним критеріям і вважаються основними, теоретично можуть попросити «забронювати» до 50% своїх працівників. Але на практиці, за словами менеджера з кадрів Насті Лісник, «буває так, що людей, яких ми хочемо «зарезервувати», все одно мобілізують».
«Мобілізація є дуже хаотичною», — зізнався керівник Scania Джайд.
За останні місяці законодавчий процес пришвидшився. Президент України Володимир Зеленський підписав декілька законів, спрямованих на прискорення та розширення процесу. Вікове обмеження для тих, хто має право на військову службу, було знижено з 27 до 25 років. Усі чоловіки віком від 18 до 60 років, яким заборонено залишати країну, за рідкісними винятками, також повинні оновити свої військові документи на призовному пункті.
«Люди в паніці. Вони бояться йти на роботу, бояться вийти на вулицю, боячись бути арештованими ТЦК. У цьому контексті нам, як прозорій європейській компанії, вкрай важко залучити будь-кого до роботи, тим більше, що компанії зобов’язані декларувати всіх своїх співробітників владі. Як наслідок, багато людей відмовляються працювати у нас і в таких компаніях, як ми, тому що вважають, що краще піти працювати в маленьку гаражну майстерню, де вони не платять податки і, звичайно, не звітуватимуть перед військовою владою. Тож економіку штовхають у сіру чи чорну зону, що справді прикро для України», — сказав Джайд.
Економічне бронювання
12 червня народні депутати України внесли законопроєкт, який дозволяє підприємствам сплачувати військовий збір у розмірі 20 тисяч гривень на місяць за працівника, щоб звільнити своїх працівників від мобілізації. Міністерства ще мають уточнити відсоток працівників, які могли б скористатися цим. Однак ці заходи провокують сильну напругу серед населення, яке звинувачує владу в тому, що вона відправляє на війну лише бідних.
Інша модель, представлена 12 червня заступником глави ОП Ростиславом Шурмою, передбачає не призвати військовозобов’язаних із зарплатою понад 35 тисяч гривень на місяць.
«Ми шукаємо якийсь баланс, тому що немає фронту без тилу, і не буде тилу без фронту. Без нашої економіки, без податків, не буде чим фінансувати фронт», — пояснив Олександр Завітневич, голова парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Компанії намагаються якнайшвидше навчити нових працівників, щоб продовжити свій бізнес. У співпраці зі шведською організацією Reskilling Ukraine українське відділення Scania, наприклад, пропонує прискорені курси навчання для жінок, які бажають стати водіями вантажівок.
Ситуація на ринку праці в Україні
Міністерство економіки України заявило, що приділить більше уваги програмам перекваліфікації українців, які залишаються в тилу, на професії, які користуються максимальним попитом. Зокрема, жінки почали опановувати професії, які колись вважалися суто «чоловічими».
Міністр Юлія Свириденко говорила, що для української економіки є два критично важливих виклики – це енергетичні проблеми та брак робочої сили.
Варто зазначити, що за підсумками I кварталу 2024 року середня заробітна плата в Україні збільшилася на 22,5% відносно показника минулого року і становить 18 903 грн.
І — про ізмаїльських портовичок
На причалах Ізмаїльського порту у 70-80 роках минулого століття працювали до шести жіночих бригад одночасно, повідомляє прес-служба ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт».
«Головна і, певно, єдина відмінність від чоловічих бригад була у визначенні максимального навантаження — жіночим бригадам дозволялось обробляти вантажі вагою до 15 кг, — пригадує колишній бригадир такої бригади Василь Янкович. — Жінки «робили» консерви, паркет, табак, фрукти-овочі… Але ніхто не підіймав по одному ящику — зазвичай по 2-3, найсильніші могли і 5-6 за раз взяти!.. Тодішній начальник району Балановський запропонував мені очолити «жіночу бригаду», і я спочатку вагався. А потім не пожалкував — жінки дуже дружні та веселі, і норму виконають, і пісень заспівають. Чоловіки не хотіли йти у ці бригади, бо «працюють як навіжені», а до себе в чоловічі бригади приймали охоче — бо ж добрі робітниці були».
Бригада була тоді скоріш змішаного типу: чоловіки працювали на механізмах, жінки — частіше вантажницями. Були і кранівниці. Переважно це були жінки з сел неподалік Ізмаїлу. Працювали добре, шкода, що на початку 80-х з «центру» прийшла вказівка перевести жінок на більш легкі роботи — вони і самі цього здебільшого не хотіли.
…Таких жіночих портових бригад, мабуть, не було більше ніде, окрім Ізмаїльського порту. Про реальні причині їх появи ми зараз можемо лише здогадуватись. Серед припущень — особливість номенклатури вантажів та небажання «чоловічих» бригад перевантажувати «легкі» генеральні штучні вантажі. Мабуть, відчувалась і нестача кадрів: навряд чи у 70-ті вже вдалося надолужити втрати в чоловічих кадрах через Другу світову війну. І бажання жінок працювати і заробляти — бо іноді за результатами переробки вантажів зарплати в них були більше за начальницькі.
Коли припинився вантажопотік консервів з Болгарії та запрацював порт Рені, було прийнято рішення жіночі бригади розформувати, а жінок перевести на інші, «не важкі» роботи.
Але з цим погодились не всі.
Четверо кранівниць Ізмаїльського порту — Ф.Сивова, В.Рижик, В.Бабушкіна та Л.Степаненко дійшли до Міністерства у Москві та відстояли своє право працювати на кранах в порту.
«Ми тоді написали колективного листа, в якому сказали: «Терешкова змогла полетіти у космос, а нам на кран не можна?», — пригадує Лариса Степаненко, яка ще 15 років після розформування жіночих бригад працювала на крані на «другому» районі і була нагороджена Орденом Трудової слави ІІІ ступеню.
…Вони були молоді, дружні, веселі, працьовиті, сповнені віри в добре майбутнє та разом працювали, поки були сили – та поки йшли вантажі. Щоб працював порт.
Власне, й зараз жінки йдуть на «чоловічу» роботу саме тому, щоб все працювало – поки чоловіки боронять рідну Україну.
Ірина Королькова
